"Тарас Прохасько, який вiддавна обiцяє нам написати роман, знову його не написав. Зате написав - у своєму нi з ким не сплутувальному стилi - серiю шкiцiв чи, може, есеїв. Про що? Про одне й те саме: про майбутнє, яке було давно, i про все, що вже є, але не знати, як довго ще буде. Зокрема - про такi простi речi, як балькони й фiранки, свiтло й камiння, гойдалки й туалети, проходи мiстом i знiмання фiльму в Карпатах, формула щастя i фактор впливу, бабiнтон i зельбсферштендлiх тощо. А також про те, що спати треба уважно, снiдати - по-своєму, а дивитися - змiщуючи вiзир. Так, але не це тут головне. Бо головний тут - тип оповiдi, в якому рефлексiї стають елементами сюжету й оприявнюються не як написанi постфактум, а як проговоренi в момент народження. I тому нiякi це не шкiци й не есеї, а оповiдання в найстрогiшому значеннi цього слова". Олександр Бойченко "Читаючи книгу, я переглядала папки з роботами рiзних перiодiв, проживаючи "свою" iсторiю. Серiя "Дороги" - це миттєвостi мого шляху, що виникали, мов спалахи, разом iз текстами Тараса Прохаська. Ключем до серiї "Трапези" стала думка: "Все, що об'єднує нас - це досвiд спiлкування. Тiльки вiн має значення i залишається в пам'ятi". Олена Придувалова "Об'єднати однiєю важливою iдеєю двох творцiв iз рiзних сфер мистецтва - головне в цiй концепцiї. Шляхом до успiху може бути тiльки точне попадання. Збiг поглядiв на життя i творчiсть, глибоке фiлософське осмислення свого єства як митця i людини - це те головне у дiалозi письменника i художницi, що ми бачимо наслiдком цього неймовiрного союзу". Тетяна Швед (Безкоровайна)
"Taras Prokhasko, jakij viddavna obitsjaje nam napisati roman, znovu jogo ne napisav. Zate napisav - u svojemu ni z kim ne splutuvalnomu stili - seriju shkitsiv chi, mozhe, esejiv. Pro scho? Pro odne j te same: pro majbutnje, jake bulo davno, i pro vse, scho vzhe je, ale ne znati, jak dovgo sche bude. Zokrema - pro taki prosti rechi, jak balkoni j firanki, svitlo j kaminnja, gojdalki j tualeti, prokhodi mistom i znimannja filmu v Karpatakh, formula schastja i faktor vplivu, babinton i zelbsfershtendlikh toscho. A takozh pro te, scho spati treba uvazhno, snidati - po-svojemu, a divitisja - zmischujuchi vizir. Tak, ale ne tse tut golovne. Bo golovnij tut - tip opovidi, v jakomu refleksiji stajut elementami sjuzhetu j oprijavnjujutsja ne jak napisani postfaktum, a jak progovoreni v moment narodzhennja. I tomu nijaki tse ne shkitsi j ne eseji, a opovidannja v najstrogishomu znachenni tsogo slova". Oleksandr Bojchenko "Chitajuchi knigu, ja peregljadala papki z robotami riznikh periodiv, prozhivajuchi "svoju" istoriju. Serija "Dorogi" - tse mittjevosti mogo shljakhu, scho vinikali, mov spalakhi, razom iz tekstami Tarasa Prokhaska. Kljuchem do seriji "Trapezi" stala dumka: "Vse, scho ob'jednuje nas - tse dosvid spilkuvannja. Tilki vin maje znachennja i zalishajetsja v pam'jati". Olena Priduvalova "Ob'jednati odnijeju vazhlivoju idejeju dvokh tvortsiv iz riznikh sfer mistetstva - golovne v tsij kontseptsiji. Shljakhom do uspikhu mozhe buti tilki tochne popadannja. Zbig pogljadiv na zhittja i tvorchist, gliboke filosofske osmislennja svogo jestva jak mittsja i ljudini - tse te golovne u dialozi pismennika i khudozhnitsi, scho mi bachimo naslidkom tsogo nejmovirnogo sojuzu". Tetjana Shved (Bezkorovajna)
